Освіта, що рівна для всіх.
Інклюзивна освіта – перспектива нова.
Хоч різні можливості – рівні права!
Кожна дитина – це цілий світ,
Освіта, повага і рівність для всіх!
Видатний український філософ Г. Сковорода, говорячи про людей, уражених хворобою, ставить риторичне запитання: «Невже гадаєш, що премилосердна й дбала матір наша природа зачинила їм двері до щастя, ставши для них мачухою?».
Це риторичне запитання нині хвилює багатьох спеціалістів, причетних до навчання, виховання, соціальної реабілітації дітей, яких природа позбавила достатньою мірою сприймати світ і відчувати свою належність до нього через хвороби, травми, патологічні стани.
Визнання прав дитини з особливими освітніми потребами, її інтересів, потреб, надання допомоги у процесі соціалізації та вибору професійної діяльності є дуже важливим на сучасному етапі розвитку освіти. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), лише 20 % народжених дітей умовно вважається здоровими, інші – або страждають порушеннями психофізичного розвитку, або знаходяться в стані між здоров’ям і хворобою. Тому важливого значення набуває інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування дітей із порушеннями психофізичного розвитку з їх здоровими однолітками.
На перший погляд, до проблем впровадження інклюзивної освіти долучена достатньо обмежена група населення. В першу чергу це діти із особливими освітніми потребами, їх батьки, вчителі загальноосвітніх шкіл та спеціальних навчальних закладів; по-друге: громадські організації, які допомагають – і батькам, і вчителям – подолати труднощі на шляху реалізації поставленої мети – забезпечення можливостей рівних освітніх умов для всіх дітей. Отже, розвиток і впровадження інклюзії стає завданням і потребою суспільства в цілому, процесом, до якого залучаються не лише безпосередні представники закладів освіти, але й фахівці у сфері освіти, представники законодавчих і виконавчих органів влади, широкі кола громадськості. Інклюзія може мати місце у школі, церкві, на ігровому майданчику, на роботі й відпочинку.
Відповідно до листа Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 08.07.13р. «Про діяльність психологічної служби у 2013/2014 навчальному році»
Одним із пріоритетних напрямів діяльності працівників психологічної служби системи освіти є забезпечення психологічного супроводу дітям з особливими освітніми потребами. Порядком організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 р. № 872, визначено, що у загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється психолого-педагогічне супроводження дітей з особливими освітніми потребами працівниками психологічної служби (практичними психологами, соціальними педагогами) таких закладів та відповідними педагогічними працівниками.
Вищезазначеним документом передбачено проведення корекційної роботи з дітьми з особливими освітніми потребами вчителями-дефектологами та практичними психологами.
Листами Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 26.07.12 № 1/9-529 «Психологічний і соціальний супровід дітей з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання», від 02.01.13 № 1/9-1 «Про визначення завдань працівників психологічної служби щодо запровадження інклюзивного навчання» окреслено діяльність працівників психологічної служби та їхню роль у командній взаємодії усіх учасників навчально-виховного процесу щодо надання допомоги дітям з особливими освітніми потребами.
Звертаємо увагу, що відповідно до листа Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 18.05.12 № 1/9-384 «Про організацію інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах» Індивідуальна програма розвитку дитини розробляється групою фахівців (заступник директора з навчально-виховної роботи, вчителі, асистент вчителя, психолог, вчитель-дефектолог та інші) із обов’язковим залученням батьків, або осіб, які їх замінюють.
При складанні Індивідуальної програми розвитку з метою визначення педагогами навчальних стратегій і підходів до навчання дитини з особливими освітніми потребами психолог виключно надає інформацію про її індивідуальні особливості, можливості і потреби, рівень сформованості пізнавальних процесів і дій. А саме:
· співвідношення рівня розумового розвитку дитини і вікової норми;
· рівень розвитку когнітивної сфери;
· особливості емоційно-волової сфери;
· індивідуально-типологічні особливості;
· розумова працездатність та темп розумової діяльності.
Основна мета індивідуального планування – допомога педагогічному колективу закладу пристосувати середовище до потреб дитини шляхом надання їй додаткових послуг та форм підтримки у процесі навчання; організації спостереження за динамікою її розвитку.
Інклюзія у школі вимагає зсуву парадигми в людській свідомості, а не лише підготовки дитини до навчання в загальноосвітній школі.
Діти з особливими освітніми потребами мають навчатися у звичайному класі школи, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між учнями класу. Школи повинні визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання. Для забезпечення якісної освіти дітей з особливими освітніми потребами необхідно знайти індивідуальні шляхи підбору та розробки відповідних навчальних планів, матеріалів та програм; розробити стратегії викладання навчальних предметів, використання партнерських зв'язків з громадськими організаціями.
Діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь-яку додаткову допомогу (педагогічну, соціально-психологічну і медичну), яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання.
Переваги інклюзивної освіти для дітей з особливими освітніми потребами полягають у тому, що навчання проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей. Оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально. Завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей. У дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків зі здоровими ровесниками й участі у громадському житті.
Основна частина учнів за таких умов навчання вчиться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них, вчиться поводитися нестандартно, бути винахідливими, співчувати іншим.
Вчителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні особливості учнів, оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що дає їм змогу ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням їхньої індивідуальності, починають сприймати дітей більш цілісно, вчаться дивитися на життєві ситуації очима дітей.
Через інклюзивну освіту діти з неповносправністю продовжують крокувати стежиною, яка веде в доросле життя, як активні члени суспільства. Задоволення всіх потреб дітей разом збільшує їхню спроможність досягнути освітнього та фізичного розвитку відповідно до їх можливостей. Інклюзивна освіта вчить усіх дітей злагоджено навчатись і працювати в одній команді, спілкуватись й функціонувати усі разом. Вони вчаться цінувати різноманіття, бачити спроможність інших бути корисними. Це дає дітям відчуття єдності і рівності – таке важливе і необхідне для них.